Історична наука вважає, що
Різдво запозичено християнами з язических культів. У стародавніх
релігіях відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса,
давногрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят
припадали на кінець грудня - початок січня, в дні зимового сонцестояння,
"повороту до весни".
У процесі свого
становлення християнська церква поступово витісняла давні свята.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й
богоявлення Христа. У ІV столітті 25 грудня стали відзначати народження,
а 6 січня - хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво
Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні
Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються
різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня
(25 грудня за старим стилем), а католицька церква - 25 грудня за новим
стилем.
У Х столітті християнство
було запроваджено на Русі й відтоді свято Різдва Христового стало
невід"ємною частиною нашої культури. Разом із вірою Христовою в Україні
та за її межами набули поширення такі народні традиції, як колядування
та щедрування. Коляда - це гімн Христу, оспівування його народження. У
щедрівках славлять природу, закликають весну.
Першими оповісниками
народження Христа у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою
багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті
світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням
і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим
більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде Новий
рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах
участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими
мають з"являтися представники чоловічої статі.
Різдву, за церковним
статутом, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі
хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі
рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й
прикрашали запаленою свічкою чи лампадою.Тут ставили перший символ усіх
трьох зимових свят - дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних
наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до
посівного - для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен помітили: у
який день приходить Різдво, у такий же день слід починати збір врожаю.
Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали
майбутній врожай.
Переддень Різдва -
Святвечер (або Багата кутя) починався з появою на небі першої зірки. У
цей день піст був особливо суворим. Крім куті на столі обов"язково
стояли 12 страв: грибні, ягодні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажена
риба, борщ з рибою і грибами та ін. Першою починали їсти кутю -
найголовнішу обрядову їжу, неодмінний символ різдвяно-новорічних свят.
Далі годилося скуштувати всіх страв, запиваючи їх узваром. Під час
вечері батько виходив з кутею на двір і кликав: "Морозе, морозе, йди до
нас кутю їсти. Якщо не хочеш, то не йди. Не морозь ні ягняток, ні
поросяток, ні теляток". У такий спосіб задобрювали сили природи, щоб
майбутній врожай був гарним. Кутю також кидали в криницю або річку, щоб
не було посухи.
Посуд од пісних страв
ретельно мили, оскільки наступна їжа вже мала бути скормною. Починалося
різдвяне розговіння. Неодмінними пригощаннями на святковому столі була
свіжина: ковбаси, окорок, тушковане або смажене м"ясо, холодець, інші
традиційні українські страви.
Завершивши обрядову
трапезу, діти після спочинку розносили гостинці своїм родичам. Ті з
нетерпінням чекали бажаних гостей. Нарешті з"їжджалася уся родина й
сідала за святковий обід, який тривав допізна. Ніхто із присутніх не
згадував сумних історій, бо це трапезування мало "очистити всіх од
скверня і об"єднати злагодою та любов"ю".
Надвечір село знову
оживало - починалося масове колядування. У різних регіонах воно
проводилося по різному: на Покутті колядували ще напередодні Різдва, на
Лівобережжі - першого дня, а на Поділлі - водили ватаги лише другого дня
свят. Готувалися до цього заздалегідь - виговляли колядницькі
обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні
колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана -
хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі
поважали. Крім того він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній
вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг - білі та коричневі кожушки й
свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові
ватаги залежно від регіону різнялися своїм кількісним складом і
обрядовими персонажами. Обходячи оселі, колядники піснями та
відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та іхніх дітей,
бажаючи всім щастя й здоров"я на многії літа. Відомі класичні колядки
"Нова радість стала", "Ой, новина в нас, новина".
Особливо радісним було
Різдво для дітей. Ватаги хлопчаків ходили по хатах з вертепом -
маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за допомогою ляльок,
закріплених на осі, розігрувалися вистави, що складалися з двох частин.
Одна частина була пов"язана з народженням Христа і біблійними
персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії
про Добро і Зло. У нас, особливо в Східній Україні, мистецьтво вертепу
поступово забувалося, бо, як і інші народні традиції зазнавало гоніння.
Але зараз воно відроджується.
Наступний за Різдвом день -
свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов"язано
з Божою Матір"ю. Було за звичай у цей день відвідувати жінок, які
приймають роди, а також справляти обіди та панахиди по померлих.
Завершується друге
тисячоліття від Різдва Христового. Повалені за цей час великі і могутні
імперії, зникли стародавні язичеськи вірування. Але вертеп (печера), де
народився Христос, зберігся таким самим, як був у момент Божественного
втілення. Знаменно те, що Віфлеємський храм Різдва над вертепом,
споруджений у 330-му році, є нині єдиним в світі, де богослужіння
здійснюється ось уже шістнадцять віків. Це найдавніша церква з усіх , що
збереглися.
Різдво Христове - це свято
любові. Любов, котру принесло на землю Різдво, зобов"язує нас до
внутрішнього відродження, до оновлення усього сущого: людини, сім"ї,
нації, держави, всесвіту. Різдво Христове закликає нас шанувати всі
творіння Божі, зберігати природу - ріки, поля, ліси, тваринний світ,
охороняти їх від винищення й забруднення.
У світлі Різдва Христового
ми повинні прагнути очиститися від скверни, відродити наші душі й серця
у покаянні, любові і всепрощенні. Різдво Христове - як нове очищення,
воно виводить нас з темряви до світла, зцілює духовно, об"єднуючи в
єдину могутню християнську родину.
У цей надзвичайно складний
час становлення нашої держави ми всі повинні пройнятися духом різдвяної
любові й будувати нове життя у світлі Христових заповідей і моралі. І
нехай оцей всемогутній, преображаючий дух світлого Народження Христового
запанує в наших серцях нині, і повсякчас, і на віки вічні! Славимо
Його!